ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО РОБОТУ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Василь Сухомлинський постійно приділяв увагу важливій, гострій і складній проблемі – виховання і навчання дітей з особливими потребами. 

За останні десятиліття в Україні збільшилась кількість дітей-інвалідів, які потребують посиленої уваги з боку родини і держави. Завдання загальноосвітньої школи – створити умови для одержання цими дітьми освіти, формування життєвих навичок, адаптування до реалій життя. Педагогічна спадщина Сухомлинського привертає все пильнішу увагу вчених і практиків з проблеми її використання у навчанні й вихованні дітей з особливими потребами.

Василь Сухомлинський наголошував, що виховання дітей – найскладніша справа. Розв’язувати проблему формування знань і вмінь дітей з особливими освітніми потребами необхідно з урахуванням їхньої зниженої здатності до навчання: поганого запам’ятовування навчального матеріалу, відсутність допитливості, нестійкість уваги.

На думку вченого, дітей з особливими потребами потрібно навчати в масовій загальноосвітній школі, оскільки це необхідно для того, щоб діти з обмеженими можливостями перебували в атмосфері повноцінного духовного життя школи. На уроці таким дітям слід давати завдання, які б гарантували їм успіх у виконанні, а відповідно і відчуття радості успіху.

У численних педагогічних працях Василь Сухомлинський постійно звертає увагу на індивідуалізацію роботи з такими дітьми, оскільки бачив конкретну роботу педагога у визначенні причини біди в кожному окремому випадку, необхідності знайти кожній дитині посильну розумову працю, доступні шляхи подолання труднощів, залучати дитину до цікавої роботи, щоб вона могла розвиватися інтелектуально, на основі почуття власної гідності.

Справжній гуманізм ставлення до дітей з розумовими обмеженнями полягає у створенні сприятливих умов для їхнього життя, навчання й розвитку. Якщо з ранніх років дитина з обмеженими можливостями постійно уникає розв’язання проблемних ситуацій, то в неї формується толерантність до свого становища.

У роботі з дітьми з особливими потребами широко використовують так звані методи корекції, до яких належать: заохочення й покарання, попередження, заміна інтересів тощо. У Павлиській середній школі, у якій 22 роки Василь Сухомлинський працював директором, виховання без покарань було головним принципом усього педагогічного колективу. Сухомлинський оцінку використовував як нагороду за працю, а не як покарання за лінь. На його думку, система виховання, в основу якої покладена оцінка тільки позитивних наслідків, рідше приводить до психічних зривів, появи «важких» підлітків.

Міцний учнівський колектив і гармонійні стосунки між вихователями і вихованцями будуть тоді, коли особливі дітки не залишені самі на себе, а розвиваються в таких же умовах, що й здорові діти. Сухомлинський вважав, що колектив може стати виховним середовищем тільки в тому разі, коли він створюється під час спілкування і спільної діяльності, яка дає кожному радість і впевненість.

Однією з умов розвитку в учнів навичок спілкування є забезпечення необхідного мовленнєвого середовища, головними організаторами якого, в першу чергу, є педагоги. Тільки через мовленнєву діяльність, сприйняття мовлення інших і власне говоріння діти оволодівають мовою як засобом спілкування й пізнання. Найкраще мовленнєві ситуації з розумово відсталими дітьми створювати у процесі гри.

На думку Сухомлинського, гармонійний і всебічний розвиток особистості можливий тільки там, де два вихователі – школа і сім’я – не тільки діють разом, висувають однакові вимоги перед дитиною, а ще й є однодумцями, дотримуються єдиних принципів, не мають розбіжностей у цілях, методах і засобах виховання.

Джерело: www.vsukhomlynskyi.edukit.kr.ua